Лист до Першої леді Меланії Трамп щодо українських жінок у російському ув’язненні

Перша леді Меланія Трамп
Білий дім
Вашингтон, округ Колумбія 20500

4 листопада 2026 р.

Шановна пані Трамп!

Ми звертаємося до Вас від імені кампанії People First — міжнародної ініціативи, що закликає до звільнення людей, позбавлених волі у зв’язку з війною Росії проти України, зокрема незаконно утримуваних українських цивільних осіб.

Ми з величезним полегшенням дізналися про домовленість сприяти евакуації цивільного населення з окупованого Росією міста Олешки в Херсонській області України та доставці вкрай необхідної гуманітарної допомоги. Ми також звернули увагу на повідомлення про вагому роль, яку Ви відіграли, сприяючи переговорам, що привели до цієї гуманітарної операції.

Статус Першої леді Сполучених Штатів дає Вам особливі можливості й авторитет, щоб привертати увагу до потреби захищати цивільне населення, яке постраждало від збройного конфлікту.

Тож ми хотіли б знову привернути Вашу увагу до тяжкого становища українських цивільних утримуваних осіб, особливо жінок, які залишаються в російському ув’язненні. Багато хто з них утримується без зв’язку із зовнішнім світом (інкомунікадо), у нелюдських умовах і зазнав систематичних катувань та інших видів жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Деякі з них терміново потребують медичної допомоги й можуть не пережити тривалого ув’язнення.

Ваше лідерство могло б допомогти привернути до їхнього становища вкрай потрібну міжнародну увагу та сприяти зусиллям, спрямованим на їхнє звільнення. Черговий раунд переговорів між Росією та Україною за посередництва США попередньо очікується в листопаді, і це відкриває важливу можливість зробити пріоритетом звільнення незаконно утримуваних цивільних осіб, особливо жінок, які опинилися в гострій гуманітарній ситуації.

Точна кількість українських цивільних жінок, яких утримують у російському ув’язненні, залишається невідомою, оскільки російська влада не розкриває цієї інформації. Центр громадянських свобод та Ukrainian War Archive — обидві організації є учасниками кампанії People First — встановили особи майже 300 українських цивільних жінок, які зараз перебувають у російському ув’язненні, хоча цей список неповний, а їхня справжня кількість, імовірно, більша.

Ми з повагою закликаємо Вас використати свою публічну трибуну та гуманітарну діяльність, щоб привертати увагу до їхнього становища, обстоювати їхнє звільнення та сприяти тому, щоб ті, хто досі перебуває в ув’язненні, негайно отримали доступ до медичної допомоги, зв’язок із родинами й захист від катувань та інших видів жорстокого поводження.

Нижче ми наводимо особливо невідкладні випадки українських жінок, чиє життя та благополуччя в російському ув’язненні залишаються під загрозою.

Дякуємо Вам за увагу до цього нагального гуманітарного питання та за Ваші зусилля, спрямовані на полегшення страждань цивільних людей, які постраждали від війни.

З повагою,

ОРГАНІЗАЦІЇ — УЧАСНИКИ КАМПАНІЇ


Українські жінки в російському ув’язненні — особливо невідкладні випадки

27 випадків. Оберіть ім’я, щоб перейти до опису.

Яніна Акулова

Яніна Акулова (народилася 6 жовтня 1987 року) — українська підприємиця й мати двох дітей з окупованого Росією Мелітополя. Співробітники Федеральної служби безпеки Росії (ФСБ) затримали її 11 жовтня 2022 року. 24 квітня 2024 року Південний окружний військовий суд Росії засудив її до дев’яти років позбавлення волі та штрафу в розмірі 700 000 рублів (8660 доларів США) за надуманими обвинуваченнями в участі в терористичній спільноті, підготовці до теракту, а також у злочинах, пов’язаних із вибуховими речовинами та зброєю.

Після затримання Акулову спершу близько місяця тримали в підвалі, били та застосовували до неї електричний струм. Її також змусили дати на камеру викривальні свідчення. У російському ув’язненні вона схудла приблизно на 15 кг, а тривале утримання в жахливих умовах загострило її хронічну алергію та бронхіальну астму. Дві її малолітні доньки залишаються в Україні.

Останнє відоме місце перебування: Виправна колонія № 1, Головино, Владимирська область, Росія.

↑ Назад до списку випадків

Ельвіза Алієва

Ельвіза Алієва (народилася 29 травня 2005 року) — кримська татарка із села Долинне в Бахчисарайському районі окупованого Росією Криму. Вона навчалася на четвертому курсі за спеціальністю «менеджмент» у Кримському федеральному університеті й працювала в сімферопольській пекарні. Співробітники російської ФСБ затримали її 15 жовтня 2025 року під час обшуку в неї вдома. Їй інкримінують участь у терористичній організації та спробу насильницького захоплення влади через її нібито причетність до «Хізб ут-Тахрір» — мусульманської організації, легальної в Україні, але визнаної в Росії терористичною. Попередні слухання у справі розпочалися 9 жовтня 2026 року в Південному окружному військовому суді в Ростові-на-Дону. Строк її тримання під вартою продовжено на шість місяців.

Останнє відоме місце перебування: СІЗО-1, Сімферополь, окупований Крим

↑ Назад до списку випадків

Ольга Бараневська

Ольга Бараневська (народилася 7 вересня 1963 року) — пенсіонерка, колишня вихователька дитячого садка з окупованого Росією Мелітополя. Російські силовики вперше затримали її 15 травня 2024 року, згодом відпустили, але 27 червня 2024 року затримали знову. Правоохоронці змусили її взяти до рук сумку з вибухівкою, щоб на ній залишилися її відбитки пальців. 19 листопада 2024 року російський суд засудив її до шести років позбавлення волі за обвинуваченням у незаконному придбанні, зберіганні та носінні вибухових речовин або вибухового пристрою.

Обвинувачення частково спиралося на свідчення, які під катуваннями отримали від її партнера. Його затримали разом із нею, а згодом відпустили, однак через травми, зокрема ушкодження суглобів рук, він потребував серйозного лікування. За перші чотири місяці ув’язнення Бараневська схудла приблизно на 20 кг. Вона хворіє на діабет і потребує ін’єкцій інсуліну; крім того, у неї захворювання жовчного міхура, яке спричиняє сильний біль.

Останнє відоме місце перебування: ФКУ ІК-1 УФСВП Росії в [окупованій] Запорізькій області, Мелітополь.

↑ Назад до списку випадків

Галина Бехтер

Галина Бехтер (1957 року народження) — громадянка України із села Плодородне (нині Райхенфельд) в окупованому Росією Мелітопольському районі Запорізької області. Після окупації її змусили отримати російський паспорт. У травні 2025 року російські силовики затримали її за підозрою в тому, що через український банківський застосунок вона переказувала кошти на підтримку Збройних сил України. 5 березня 2026 року створений Росією Запорізький обласний суд засудив її до 11 років позбавлення волі за обвинуваченням у державній зраді. У липні Перший апеляційний суд загальної юрисдикції збільшив строк до 12 років і шести місяців.

Спершу Бехтер утримували в СІЗО-1 у Сімферополі в окупованому Росією Криму, де її фізичне та психічне здоров’я серйозно погіршилося. За словами родини, зараз вона важить близько 45 кг, у неї стрімко прогресує деменція, вона майже не спілкується й часто відмовляється від їжі. Належної медичної допомоги вона не отримує. Її чоловік помер у січні 2026 року, коли вона перебувала в російському ув’язненні. Через дедалі гірший стан здоров’я Бехтер є серйозні побоювання, що вона може не пережити подальшого ув’язнення.

Останнє відоме місце перебування: СІЗО-2, Вологда, в очікуванні етапування до виправної колонії.

↑ Назад до списку випадків

Ірина Данилович

Ірина Данилович (народилася 6 травня 1979 року) — медсестра, активістка, яка захищає права медичних працівників, і громадянська журналістка із села Владиславівка в окупованому Росією Криму. Російські силовики затримали її 29 квітня 2022 року. 28 грудня 2022 року підконтрольний Росії суд у Криму засудив її до семи років позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії загального режиму за обвинуваченням у незаконному зберіганні вибухових речовин. В апеляційній інстанції строк скоротили до шести років і 11 місяців.

За час ув’язнення в Данилович виникли серйозні проблеми зі здоров’ям. Після гострого отиту, що розвинувся в сімферопольському СІЗО, вона втратила слух на ліве вухо. У неї також траплялися сильні головні болі, болі в серці, утруднене дихання й симптоми, які, за наявними даними, пов’язують із можливим мікроінсультом. Попри неодноразові звернення, їй відмовляють у належному медичному обстеженні та лікуванні. У 2026 році Данилович та її родичі повідомили, що жорстоке поводження з нею триває: зокрема їй навмисно вмикали гучну музику та яскраве світло, що погіршило її стан здоров’я. У жовтні 2026 року її родина та правозахисники також повідомили про погрози вбивством і насильством з боку інших ув’язнених, які персонал колонії нібито терпить або навіть заохочує. Її батько помер, поки вона перебувала в ув’язненні.

Останнє відоме місце перебування: Виправна колонія № 7, Зеленокумськ, Ставропольський край, Росія.

↑ Назад до списку випадків

Галина Довгопола

Галина Довгопола (народилася 27 березня 1955 року) — пенсіонерка, мешканка окупованого Росією Севастополя. Співробітники російської ФСБ затримали її 27 листопада 2019 року й обвинуватили в тому, що вона збирала засекречені в Росії відомості про авіаційний полк Чорноморського флоту та передавала їх українській воєнній розвідці. 24 березня 2021 року створений Росією суд у Севастополі на закритому процесі засудив її до 12 років позбавлення волі за обвинуваченням у державній зраді.

Довгопола, відома тим, що відкрито висловлювала проукраїнські погляди, зазнала під вартою фізичного насильства та словесних образ. У російському ув’язненні її здоров’я серйозно погіршилося. Вона сильно схудла, у неї розвинувся гастрит, а через остеоартроз кульшового суглоба з’явилися серйозні проблеми з пересуванням. 16 червня 2026 року вона перенесла інсульт, а після нетривалої госпіталізації її повернули до колонії, попри те що самостійно ходити вона не могла.

Останнє відоме місце перебування: Виправна колонія № 1, Головино, Владимирська область, Росія.

↑ Назад до списку випадків

Лера Джемілова

Лера Джемілова (народилася 29 листопада 1996 року) — кримська татарка, яку російські силовики затримали в травні 2024 року. Після початкового адміністративного арешту на 15 діб її близько 10 місяців утримували без зв’язку із зовнішнім світом. Російська влада стверджувала, що вона передала українській розвідці відомості про російські військові аеродроми, системи протиповітряної оборони, військову техніку та переміщення військового транспорту. Це твердження сторони обвинувачення, а не незалежно встановлені факти. 20 серпня 2025 року російський суд визнав її винною в державній зраді та засудив до 15 років позбавлення волі.

Останнє відоме місце перебування: СІЗО-1, Волгоград, Росія, в очікуванні етапування до виправної колонії

↑ Назад до списку випадків

Ніяра Ерсмамбетова

Ніяра Ерсмамбетова (народилася 3 жовтня 1987 року) — кримська татарка, фармацевтка, мати двох дітей. Російські силовики затримали її в травні 2025 року й обвинуватили в тому, що вона передавала українському руху опору «Атеш» відомості про сховища пального та позиції протиповітряної оборони. 19 листопада 2025 року російський суд визнав її винною в державній зраді та засудив до 15 років позбавлення волі.

Останнє відоме місце перебування: Виправна колонія № 2, Явас, Мордовія, Росія

↑ Назад до списку випадків

Нонна Галка

Нонна Галка (народилася 16 вересня 1978 року) — громадянка України із села Скельки в окупованій Росією Запорізькій області, мати трьох дітей. Після окупації цієї місцевості російські військові затримали її разом із членами родини. Галку, її партнера, сестру та племінника спершу тримали в неофіційному місці утримання й катували. Зрештою партнера відпустили, а Галку, її сестру та племінника перевели до іншого місця утримання, де знущання, за наявними даними, тривали. Сестру били так жорстоко, що викликали швидку допомогу; відтоді Галка її не бачила.

2 грудня 2024 року російський суд засудив Галку до 15 років позбавлення волі за обвинуваченням у шпигунстві. Раніше вона перенесла дві складні операції, під час яких їй видалили близько двох третин шлунка.

Останнє відоме місце перебування: Лікувальна виправна установа № 3 (ЛВУ-3), Барашево, Республіка Мордовія, Росія.

↑ Назад до списку випадків

Оксана Гладких

Оксана Гладких (народилася 11 вересня 1976 року) — мати чотирьох дітей із селища Приазовське в окупованій Росією Запорізькій області. Після окупації вона отримала російське громадянство, щоб її діти могли й далі ходити до школи. Вона відкрито висловлювала проукраїнські погляди, і на неї донесли в телеграм-каналі, де викривали місцевих мешканців, які підтримували Україну. Російські силовики затримали її 24 листопада 2023 року й обвинуватили в державній зраді: нібито вона збирала відомості про позиції російських військ і передавала їх українській владі.

7 червня 2024 року створений Росією суд у Запорізькій області засудив Гладких до 14 років позбавлення волі. 1 жовтня 2025 року касаційний суд скоротив строк до 13 років. Після затримання її неодноразово перевозили з однієї установи до іншої з мішком на голові й позбавляли належного харчування та води; вона схудла приблизно на 15 кг. У неї виникли проблеми зі шлунково-кишковим трактом, а під час апеляційного розгляду в Москві розвинулася болісна інфекція зуба з абсцесом, але належного лікування вона не отримала. Її ув’язнення тяжко позначилося на житті її малих дітей.

Останнє відоме місце перебування: Виправна колонія № 33, Котельнич, Кіровська область, Росія.

↑ Назад до списку випадків

Діана Гаврилюк

Діана Гаврилюк (народилася 7 березня 1983 року) — кримська татарка з окупованого Криму, мати трьох дітей. Російська влада затримала її 31 жовтня 2025 року в аеропорту Сочі: вона прямувала туди з Туреччини, щоб відвідати хворого родича в Криму. Після початкового адміністративного арешту на 14 діб зв’язок родини з нею обірвався. Згодом її чоловік дізнався, що російська влада зрештою доправила її до СІЗО-2 у Борисоглібську Воронезької області. За його словами, її били й відмовляли їй у медичній допомозі. Потім її перевели до СІЗО-1 у Краснодарі та обвинуватили в державній зраді через нібито переказ 3000 рублів (близько 29 євро) на підтримку Збройних сил України. 29 жовтня 2026 року Октябрський районний суд Краснодара засудив її до 12 років і шести місяців позбавлення волі.

Останнє відоме місце перебування: СІЗО-1, Краснодар, Росія

↑ Назад до списку випадків

Оксана Іванченко

Оксана Іванченко (народилася 13 липня 1976 року) — мати чотирьох дітей із селища Якимівка в окупованій Росією Запорізькій області. Російська влада затримала її 24 листопада 2023 року й обвинуватила в тому, що вона передавала українському телеграм-каналу відомості про позиції російських військ і військову техніку. У 2024 році створений Росією суд у Запорізькій області засудив її до 15 років позбавлення волі за обвинуваченням у державній зраді.

Іванченко страждає на кілька серйозних захворювань, зокрема артрит, остеоартроз, гіпертонію, ішемічну хворобу серця та хронічний гепатит C. За наявними даними, їй важко ходити. Одну з її доньок, у якої серйозна вроджена вада серця і яка потребує операції, після затримання матері помістили до дитячого будинку.

Останнє відоме місце перебування: ФКУ СІЗО-6 ГУФСВП Росії у м. Москві.

↑ Назад до списку випадків

Маргарита Харенко

Маргарита Харенко (народилася 23 грудня 1989 року) працювала адміністраторкою спортзалу в окупованому Росією Мелітополі. 9 січня 2023 року чоловіки в масках і військовій формі, не пред’явивши документів, обшукали її дім і забрали її з собою. Близько місяця родина нічого не знала про її долю та місце перебування, аж поки місцеві силовики не повідомили, що її тримають у місці утримання в Якимівці, за 25 км на південний захід від Мелітополя.

3 квітня 2024 року Південний окружний військовий суд Росії засудив Харенко до 20 років позбавлення волі за низкою надуманих обвинувачень, зокрема в шпигунстві, участі в терористичній спільноті, причетності до теракту та участі в екстремістській організації. У неї пролапс мітрального клапана — серйозне захворювання серця.

Останнє відоме місце перебування: ФКУ ІК-1 УФСВП Росії у Вологодській області.

↑ Назад до списку випадків

Лілія Хрустовська

Лілія Хрустовська (народилася 19 лютого 1956 року) — українська мисткиня, колишня художня керівниця Луганського драматичного театру. Російські військові затримали її 28 жовтня 2023 року. За розповідями про обставини її затримання, російські силовики близько місяця займали її будинок і неодноразово били її на очах в онука-підлітка. Її тривалий час тримали в неофіційному місці утримання, а потім перевели до офіційного місця ув’язнення.

Створений Росією Запорізький обласний суд засудив її до 12 років і шести місяців позбавлення волі за обвинуваченням у шпигунстві у зв’язку з нібито співпрацею з українською воєнною розвідкою. До затримання Хрустовська пройшла лікування від раку молочної залози, зокрема перенесла мастектомію. У неї також хвороба серця. У російському ув’язненні їй відмовляють у необхідних медичних обстеженнях і належному лікуванні.

Останнє відоме місце перебування: Виправна колонія № 15, Самара, Росія.

↑ Назад до списку випадків

Катерина Коровіна

Катерина Коровіна (народилася 6 жовтня 1996 року) — громадянка України із села Піщане в окупованій Росією Луганській області. Уперше російські силовики затримали й допитали її 19 березня 2024 року: розпитували про її політичні погляди та контакти з проукраїнськи налаштованими мешканцями. За словами Коровіної, силовики погрожували, що, якщо вона не співпрацюватиме, її брата притягнуть до відповідальності за шпигунство, катуватимуть і засудять до довічного ув’язнення. Під тиском вона обмовила себе й назвала інших людей із проукраїнськими поглядами. Після цього силовики її відпустили.

Удруге Коровіну затримали 10 червня 2024 року та обвинуватили у фінансуванні тероризму й екстремістської організації. За версією обвинувачення, вона переказала невеликі пожертви на загальну суму близько 470 гривень отримувачам, нібито пов’язаним з українськими організаціями, які Росія визнала терористичними або екстремістськими. 17 лютого 2025 року Південний окружний військовий суд Росії засудив її до 10 років позбавлення волі. У суді вона відмовилася від свого неправдивого зізнання й заявила про погрози та примус під час слідства. За наявними даними, її психічне здоров’я значно погіршилося.

Останнє відоме місце перебування: СІЗО-3, Новочеркаськ, Ростовська область, Росія, в очікуванні етапування до виправної колонії.

↑ Назад до списку випадків

Юлія Ковешнікова

Юлія Ковешнікова (народилася 2 вересня 1978 року) — громадянка України з окупованого Росією Мелітополя; її чоловік служить у Збройних силах України. Вона відкрито висловлювала проукраїнські погляди й волонтерила, допомагаючи розшукувати зниклих безвісти українських військових. 4 квітня 2023 року російські військові силоміць витягли її з квартири. Близько восьми місяців родина нічого не знала про її долю та місце перебування. За наявними даними, у цей період її тримали в неофіційних місцях утримання в Мелітополі без зв’язку із зовнішнім світом і без офіційних обвинувачень, били й позбавляли належного харчування.

Згодом російська влада обвинуватила Ковешнікову в шпигунстві, стверджуючи, що вона передавала чоловікові відомості про російських військових і силовиків. У суді вона заперечила ці обвинувачення. 7 червня 2024 року створений Росією суд засудив її до 13 років позбавлення волі.

У Ковешнікової проблеми зі шлунково-кишковим трактом, і в російському ув’язненні вона сильно схудла.

Останнє відоме місце перебування: Виправна колонія № 15, Самара, Росія.

↑ Назад до списку випадків

Сніжана Козлова

Сніжана Козлова (1991 року народження) та її малолітній син Олександр Радчук 13 квітня 2022 року їхали окупованими Росією територіями України з Маріуполя до Донецька. Олександр мав пройти стаціонарне лікування в донецькій клініці через осколкове поранення ока, якого зазнав раніше. На «фільтраційному» пункті в селі Безіменне російські силовики зупинили їх, перевірили документи й забрали смартфони, змусивши Козлову назвати паролі. Потім співробітники МНС Росії допитали Сніжану про її місце проживання, роботу, родинні зв’язки, політичні погляди тощо. Через дві години після допиту озброєні чоловіки в камуфляжній формі, які, судячи з усього, були пов’язані з російськими військами або підконтрольними їм формуваннями, повели Сніжану з собою. Сина без неї відвезли до лікарні, а через два місяці він возз’єднався з бабусею, Людмилою Сірик. Попри численні запити, родичі Козлової так і не отримали жодної інформації про її долю та місце перебування.

Останнє відоме місце перебування: досі вважається зниклою.

↑ Назад до списку випадків

Ірина Куліш

Ірина Куліш (народилася 1 лютого 1971 року), родом із Запорізької області, раніше заробляла на життя вирощуванням і продажем овочів. Російська влада затримала її в жовтні 2023 року після доносів про її проукраїнські погляди. Близько 20 днів її утримували без зв’язку із зовнішнім світом; вона стверджує, що фізичні та психологічні знущання змусили її зізнатися в причетності до запланованого нападу, пов’язаного з організованим Росією референдумом про анексію в Запорізькій області.

29 липня 2024 року російський суд засудив Куліш до позбавлення волі за надуманими обвинуваченнями в участі в терористичній спільноті, підготовці до теракту, а також у злочинах, пов’язаних із вибуховими речовинами та наркотиками; ефективного юридичного захисту вона не мала. За результатами апеляції строк становив дев’ять років.

У Куліш хвороба Паркінсона із сильним тремором, який в ув’язненні посилився й заважає їй спати. Вона неодноразово скаржилася на неналежну медичну допомогу та погіршення здоров’я. Свідчення колишніх ув’язнених, які утримувалися разом із Куліш, також викликали занепокоєння щодо її фізичного й психологічного стану.

Останнє відоме місце перебування: СІЗО-2, окупований Росією Маріуполь.

↑ Назад до списку випадків

Ірина Левченко

Ірина Левченко (народилася 16 вересня 1961 року) — колишня кореспондентка газети «Телеграф», членкиня Національної спілки журналістів України. 6 травня 2023 року в окупованому Росією місті Мелітополі Запорізької області російські силовики затримали Левченко та її чоловіка Олександра просто на вулиці. Їх замкнули в холодному підвалі з бетонною підлогою — найімовірніше, у селищі Веселе, — не давали їжі й катували, зокрема електричним струмом.

Після цього Ірину Левченко неодноразово переводили між різними офіційними й неофіційними місцями утримання на окупованих Росією територіях України та в Російській Федерації, де вона також зазнавала катувань та інших видів жорстокого поводження. За оприлюдненими свідченнями, її катували електричним струмом. Родичі також повідомили про погіршення її здоров’я, зокрема сильний зубний біль і випадіння волосся.

4 вересня 2026 року створений Росією Запорізький обласний суд засудив Левченко до 15 років позбавлення волі за надуманим обвинуваченням у шпигунстві. Її чоловік, якого російська влада відпустила після кількох тижнів утримання без зв’язку із зовнішнім світом, залишається в окупованому Росією Мелітополі й чекає на повернення дружини.

Останнє відоме місце перебування: Донецький СІЗО.

↑ Назад до списку випадків

Христина Любашенко

Христина Любашенко (народилася 3 червня 1989 року) — бухгалтерка за освітою, мати двох дітей. У березні 2022 року вона разом із доньками втекла з охопленої війною України до Женеви у Швейцарії. У травні 2023 року вона поїхала до Москви: інший український біженець, який, імовірно, був агентом російських спецслужб, переконав її влаштувати там мирну антивоєнну акцію. 8 травня 2023 року її затримали після того, як вона нібито ввімкнула з вікна будинку в Москві запис антивоєнного звернення й гімну України та запустила повітряні кульки з біло-синьо-білим прапором, який асоціюють з російською антивоєнною опозицією.

17 червня 2024 року Другий західний окружний військовий суд засудив Любашенко до 12 років позбавлення волі за надуманими обвинуваченнями в участі в терористичній організації та поширенні нібито неправдивої інформації про російську армію.

Останнє відоме місце перебування: Виправна колонія № 1, Владимирська область, Росія.

↑ Назад до списку випадків

Аліна Мофа

Аліна Мофа народилася 2005 року в місті Щастя Луганської області України. Її батько помер, коли вона була дитиною, а з матір’ю вона з дитинства не підтримує стосунків. Її виховувала бабуся. 29 січня 2024 року в Алчевську, ще одному місті Луганської області, озброєні російські силовики затримали 18-річну Мофу.

У телефоні Мофи силовики знайшли відео на підтримку українських військових і погрожували притягнути її до відповідальності за тероризм, якщо вона не зізнається у зберіганні наркотиків з метою збуту. Під тиском Мофа підписала неправдиве зізнання, від якого згодом відмовилася.

Останнє відоме місце перебування: СІЗО-6 у Москві, станом на 2025 рік.

↑ Назад до списку випадків

Ірина Навальна (народилася 26 січня 1998 року) — мешканка Маріуполя. Підтримувані Росією силовики затримали її 27 вересня 2022 року й обвинуватили в підготовці до теракту та зберіганні вибухових речовин. Навальна розповіла в суді, що силовики били її палицями, застосовували до неї електричний струм і погрожували, що постраждають її родичі, щоб змусити її зізнатися.

Її утримували в переповненому слідчому ізоляторі в окупованому Росією Донецьку, де в камері, розрахованій на 10 осіб, тримали 21 жінку. Вона також розповіла про тяжке психологічне насильство та принизливе поводження, зокрема про те, що її примусово знімали для російського пропагандистського фільму. У Навальної низка неврологічних і гінекологічних захворювань; у російському ув’язненні їй відмовляють у медичній допомозі та доступі до призначених ліків.

7 жовтня 2024 року російський суд засудив її до восьми років позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії загального режиму за обвинуваченням у замаху на теракт і незаконному зберіганні вибухових речовин.

Останнє відоме місце перебування: Виправна колонія № 7, Юргамиш, Курганська область, Росія.

↑ Назад до списку випадків

Есма Німетулаєва

Есма Німетулаєва (народилася 9 січня 1986 року) — кримська татарка, кондитерка з Бахчисарая в окупованому Росією Криму, мати п’ятьох дітей. Співробітники російської ФСБ затримали її 15 жовтня 2025 року під час скоординованих обшуків, спрямованих проти чотирьох кримських татарок. Співробітники ФСБ погрожували передати її дітей під державну опіку. Їй інкримінують організацію діяльності терористичної організації та спробу насильницького захоплення влади через її нібито причетність до «Хізб ут-Тахрір» — мусульманської організації, легальної в Україні, але визнаної в Росії терористичною. Попередні слухання у справі розпочалися 9 жовтня 2026 року в Південному окружному військовому суді в Ростові-на-Дону. Строк її тримання під вартою продовжено на шість місяців.

Останнє відоме місце перебування: СІЗО-1, Сімферополь, окупований Крим

↑ Назад до списку випадків

Февзіє Османова

Февзіє Османова (народилася 24 травня 2004 року) — кримська татарка із села Орлівка поблизу Севастополя в окупованому Росією Криму. Вона працювала в місцевому магазині. Співробітники російської ФСБ затримали її під час обшуку 15 жовтня 2025 року. Їй інкримінують участь у терористичній організації та спробу насильницького захоплення влади через її нібито причетність до «Хізб ут-Тахрір» — мусульманської організації, легальної в Україні, але визнаної в Росії терористичною. Попередні слухання у справі розпочалися 9 жовтня 2026 року в Південному окружному військовому суді в Ростові-на-Дону.

Останнє відоме місце перебування: СІЗО-1, Сімферополь, окупований Крим

↑ Назад до списку випадків

Насіба Саїдова

Насіба Саїдова (народилася 25 жовтня 2006 року) — кримська татарка із села Холмівка в Бахчисарайському районі окупованого Росією Криму, донька місцевого імама. На момент арешту вона навчалася в педагогічному коледжі й працювала в дитячих яслах. Співробітники російської ФСБ затримали її 15 жовтня 2025 року під час обшуку в неї вдома. Їй інкримінують участь у терористичній організації та спробу насильницького захоплення влади через її нібито причетність до «Хізб ут-Тахрір» — мусульманської організації, легальної в Україні, але визнаної в Росії терористичною.

Останнє відоме місце перебування: СІЗО-1, Сімферополь, окупований Крим

↑ Назад до списку випадків

Наталія Власова

Наталія Власова народилася 5 жовтня 1981 року. 21 березня 2019 року в окупованому Донецьку її затримали підтримувані Росією силовики. Спершу її тримали в неофіційних місцях утримання, зокрема в сумнозвісній «Ізоляції», де в’язні зазнавали систематичних катувань і жорстокого поводження. У червні 2023 року російська влада перевела її до СІЗО-1 у Ростовській області для розгляду справи в Південному окружному військовому суді Росії. 24 грудня 2024 року суд засудив її до 18 років і двох місяців позбавлення волі за надуманими обвинуваченнями, зокрема в участі в терористичній спільноті, шпигунстві, злочинах, пов’язаних зі зброєю, та підготовці нападу на працівників правоохоронних органів.

Під час суду Власова розповіла про тривалі й винятково жорстокі катування в «Ізоляції»: побиття, удари електричним струмом, зґвалтування, інші форми сексуального насильства, погрози вбивством і принизливі умови утримання. За її свідченнями, її неодноразово роздягали догола, застосовували до неї електричний струм, поливаючи її тіло водою, і катували навіть після того, як вона підписала неправдиве зізнання. У доповіді, яку Спеціальна доповідачка ООН з ситуації з правами людини в Російській Федерації оприлюднила у вересні 2025 року, йдеться про те, що її зґвалтували 15 озброєних чоловіків, піддали сексуальному насильству з використанням пляшки та сточували їй зуби металевим інструментом. Російська влада не провела ефективного розслідування її заяв. З місця її подальшого ув’язнення надходять повідомлення про виснажливу працю й позбавлення їжі. Її донька залишається в Україні.

Останнє відоме місце перебування: Виправна колонія № 50, Юрга, Кемеровська область, Росія

↑ Назад до списку випадків

Валентина Заярна

Валентина Заярна (народилася 8 квітня 1960 року) — учителька англійської мови з Донецька. Російські силовики затримали її 25 березня 2023 року. За розповідями про її справу, співробітники ФСБ, побачивши, що вона несе пакунок, простежили за нею до самого дому, близько тижня займали її будинок, били й катували її. У цей період вона спробувала покінчити з собою, прийнявши надмірну дозу ліків. Силовики викликали швидку допомогу, і медики врятували їй життя.

16 грудня 2025 року російський суд засудив її до 12 років позбавлення волі та штрафу в розмірі 500 000 рублів (6200 доларів США) за надуманими обвинуваченнями в участі в терористичній спільноті, підготовці до теракту та злочинах, пов’язаних із вибуховими речовинами.

Останнє відоме місце перебування: СІЗО-3, Новочеркаськ, Ростовська область, Росія, в очікуванні етапування до виправної колонії.

↑ Назад до списку випадків